Багато років тому, коли я був маленький, на нашій вулиці жив чоловік, який ніколи не казав неправди.
Він жив самотиною у маленькому будинку, вифарбованому в зелений колір.
У дворі росла черешня, весною вбиралася вона у білий цвіт і о тій порі, коли достигали плоди, єдина у всьому кварталі лишалася неторкана.
У чоловіка був ще великий червоний півень. Він спав на черешні, і весною здавалося, що у дерева, обсипаного білими квітами, – велике пурпурове серце.
Вулиця ставилася до чоловіка шанобливо, а ми, діти, питали самі в себе: чому він не йде в цирк і не показує себе, як отой, що важить триста кілограмів і зі штанів якого можна пошити корабельне вітрило? Збереться люд, розхапає квитки, а запрошувачі будуть гукати:
– Сюди, сюди, люди! Незвичайний атракціон, неповторний номер, небачений у світі – чоловік, який ніколи не казав неправди!!!
Вечорами, коли зайде сонце і коли в червонуватій імлі все набирає непевних обрисів, він сідав у дворі і гомонів з півнем.
Про що вони говорили, ніхто не знав. Тільки раз ми чули, як він спитав у півня:
– Ну, що скажеш? Що ти скажеш на це?
І ось одного разу півень зник. Чоловік, який ніколи не казав неправди, повернувшись додому, не знайшов його на черешні. Він обдивився увесь двір, але півня так і не знайшов. Тоді чоловік сів на своє звичне місце і став дивитися на зорі.
Уся наша вулиця, дізнавшись про те, що півень зник, почала розмірковувати, хто б це міг його вкрасти. Очевидячки, це вчинила людина не з нашої вулиці. Але ж могла бути і з нашої, і це найдужче схвилювало усіх нас.
– Просто забіг кудись, – мовив чоловік. – Не бідкайтеся за якимось там півнем.
Але вулиця незвично притихла, тільки то тут, то там чути було плач дітей.
Настала темна ніч. Не видно було ні місяця, ні зірок – може, і їх хтось украв.
Другого дня сусіди, які жили зліва, принесли чоловікові пурпурового півня і сказали, що знайшли його у своєму дворі. Чоловік сказав, що то не його півень Але вони запевняли, що його.
Лишили півня і тільки-но пішли, як сусіди, що жили справа, принесли ще одного пурпурового півня і сказали, що він залетів на їхню шовковицю.
– Сидить на шовковиці і їсть ягоди, – пояснили вони. – А як наївся, то зробився важкий, і ми його спіймали.
До вечора у дворі чоловіка, який ніколи не казав неправди і де росла тільки одна черешня, набралося одинадцять півнів. Великі, вогнисті й поважні.
Люди посадили їх усіх на черешню, і в черешні стало одинадцять великих пурпурових сердець…
А другого дня надвечір півень того чоловіка, який ніколи не казав неправди, повернувся. Чоловік щасливий стояв у дворі і повертав півнів людям з нашої вулиці
Всі раділи, що півень знайшовся.
Лише я не знав, що думати про чоловіка, який ніколи не казав неправди, тому що вранці бачив, як він купував на базарі великого пурпурового півня…